Книжная полка Сохранить
Размер шрифта:
А
А
А
|  Шрифт:
Arial
Times
|  Интервал:
Стандартный
Средний
Большой
|  Цвет сайта:
Ц
Ц
Ц
Ц
Ц

Использование межвидовых группировок войск (сил) в англо-аргентинском вооруженном конфликте 1982 г.: историография проблемы

Покупка
Основная коллекция
Артикул: 623190.01.99
Татарков, Д.Б. Использование межвидовых группировок войск (сил) в англо-аргентинском вооруженном конфликте 1982 г.: историография проблемы [на украин. яз.] [Электронный ресурс] // Военно-исторический вестник. - К.: НУОУ, 2011. - № 1. - с. 82-89. - Текст : электронный. - URL: https://znanium.com/catalog/product/523004 (дата обращения: 29.03.2024). – Режим доступа: по подписке.
Фрагмент текстового слоя документа размещен для индексирующих роботов. Для полноценной работы с документом, пожалуйста, перейдите в ридер.
ТАТАРКОВ Д.Б. 
 
– капітан 2 рангу старший викладач кафедри 
живучості 
корабля, 
водолазних 
і 
суднопідіймальних 
робіт 
Академії 
військовоморських сил ім. П.С. Нахімова, м. Севастополь 
 
Застосування 
міжвидових 
угрупувань 
військ 
(сил) 
в 
англоаргентинському збройному конфлікті 1982 р.: історіографія проблеми 
 
Висвітлено 
історіографічний 
аналіз 
теми 
застосування міжвидових угрупувань сил (військ) 
в англо-аргентинському збройному конфлікті 
1982 р.  
 
англо-аргентинський збройний конфлікт 1982 р.,  
міжвидові угрупування сил (військ) 

 
Отражен 
историографический 
анализ 
темы 
применения межвидовых группировок сил (войск) 
в англо-аргентинском вооруженном конфликте 
1982 г. 
 
англо-аргентинский 
вооруженный 
1982 
г.,  
межвидовые группировки сил (войск) 
 
Потреби сучасного державного і військового будівництва, успішне 
вирішення яких неможливе без урахування досвіду минулого,  обумовлюють 
поштовх розвитку вітчизняної воєнно-історичної науки. Для ВійськовоМорських Сил Збройних Сил України (ВМС ЗС України), завдання яких 
полягає у стримуванні, локалізації і нейтралізації збройного конфлікту, а при 
необхідності – відсічи збройної агресії з моря як самостійно, так і у взаємодії 
з іншими видами Збройних Сил України, військовими формуваннями, 
правоохоронними органами у відповідності до норм і принципів існуючого 
національного і міжнародного права та загальних принципів військового 
мистецтва, 
дуже 
важливо 
проведення 
суттєвих 
глибоких 
наукових 
досліджень, присвячених вивченню, систематизації і аналізу сучасного 
світового досвіду використання збройної сили у боротьбі на морі, зокрема, 
міжвидових угрупувань сил (військ). 
Унікальне місце у низці воєнних конфліктів, з точки зору розвитку 
воєнного мистецтва, посідає англо-аргентинський збройний конфлікт 1982 р. 
(також відомий як: Фолклендська війна, війна біля Фолклендських островів, 
Мальвінська війна, війна в Південній Атлантиці), якому присвячена значна 
історіографія. Різноманітні аспекти подій, що розгорнулися в період з квітня 
по червень 1982 р. в Південній Атлантиці, стали предметом чисельних 

досліджень вітчизняних та зарубіжних дослідників. Варто зазначити, що 
перші наукові роботи, які були присвячені конфліктові, з’явилися вже через 
декілька місяців після закінчення бойових дій на Фолклендських островах. З 
тих пір військово-історична наука збагатилась чисельними монографіями, 
науковими статтями, в яких висвітлюється тема Фолклендської війни. 
Безумовно, ці роботи, такі різни по своїй спрямованості, характеру, змісту та 
об’єму, відрізняються одна від іншої і по своїй науковій цінності.  
Аналіз історіографії дослідження показав, що в історичній радянській 
науці вивченню досвіду англо-аргентинського конфлікту приділялася значна 
увага. До цього спонукали: характер бойових дій і масштаб, з яким вони 
велись, застосування новітніх зразків військової техніки, участь в конфлікті 
збройних сил одного з найбільш імовірних противників СРСР – 
Великобританії. 
Слід зазначити, що найбільш проблемні питання щодо бойових дій за 
Фолклендські острови висвітлювались у статтях, які друкувалися в 
основному в таких журналах, як “Морской зборник”, “Военно-исторический 
журнал”, “Зарубежное военное обозрение”, “Военная мисль”, “Военный 
зарубежник” та ін. Крім органів центральної періодики, матеріали про 
конфлікт друкувалися і у периферійних виданнях. Можна стверджувати, що 
саме в цей період починається формуватися радянська історіографія 
Фолклендської війни, яка надала дуже сильний вплив на формування 
поглядів у істориків пострадянського періоду. Однак, більшість публікацій 
представників радянської воєнно-історичної науки  зводились до заперечень 
або негативної оцінки процесів, що відбувались, а публікації, які 
безпосередньо стосуються даної теми, в основному висвітлювали воєннополітичні 
проблеми 
замість 
змістовного 
аналізу 
подій. 
Наприклад, 
“Фолкленды. Рецидив британского колониализма” [1] та інші. 
Важливими для дослідження теми є статті Г. Дольнікова “Развитие 
тактики авиации в локальных войнах” [2]; В. Доценка “Морская блокада в 
локальных войнах” [3]; А. Калініна та Г. Морозова “Эволюция способов 
уничтожения сил флота в пунктах базирования” [4]; І. Капітанця “Военноморской флот в послевоенные десятилетия” [5]; А. Колпакова “Борьба с 
минами на море в локальных войнах” [6]; А. Усікова “Морские десанты в 
локальных войнах” [7] і “Морская и воздушная блокада в локальных войнах” 
[8] та інших авторів. Аналіз цих робіт показує, що в них фрагментарно 
висвітлюються погляди на ведення певних бойових дій на морі, форми і 
способи дій сил, масштаби їх застосування, показується вплив бойового 
досвіду на розвиток воєнно-морського мистецтва. У цих публікаціях також 
частково висвітлюються завдання флотів, які вони вирішували в ході 
конфлікту як спільно з іншими видами збройних сил, так і самостійно. Проте 
вони не систематизуються, не класифікуються, їх повний аналіз не подається.  
Найбільш повно питання застосування флотів в англо-аргентинському 
конфлікті висвітлюють роботи І. Капітанця “Роль флота в англоаргентинском 
конфликте” 
[9]; 
Ю. 
Галкіна 
“Действия 
английских 

разведывательно-диверсионных 
подразделений 
(к 
англо-аргентинскому 
конфликту)” [10] і “Противовоздушная оборона английских экспедиционных 
сил (в ходе англо-аргентинского конфликта)” [11]; І. Євгеньєва “Подвижной 
тыл английских ВМС в Южной Атлантике” [12]; П. Навойцева “Особенности 
использования флота в локальных войнах (на примере англо-аргентинского 
конфликта)” [13]; А. Усікова “Авиация против кораблей (к англоаргентинскому конфликту)” [14]; І. Ускова “Уроки англо-аргентинского 
конфликта и роль надводных кораблей в борьбе на море (по материалам 
зарубежной печати)” [15]. Окремі статті дозволяють відстежити розвиток 
корабельного складу, ОВТ, сил і засобів флотів та показати їх вплив на 
розвиток воєнного мистецтва. Це роботи В. Вострікова та В. Волобуєва 
„Применение противокорабельных ракет” [16]; А. Грачьова “Транспортный 
флот в англо-аргентинском конфликте” [17]; Г. Кузнєцова “Морская авиация 
в войне на море” [18]; В. Лонга “Использование противоминных кораблей 
ВМС Великобритании в Фолклендском конфликте” [19]; Ф. Матвійчука 
“Крылатые ракеты в морском бою” [20]; В. Паршина, В. Соколова “Суда для 
стратегических перевозок” [21]; Б. Родіонова та Н. Новічкова “Тактика 
действия авиации против кораблей” [22] і “Противокорабельные ракеты: 
нападение или защита?” [23].  
Необхідно відзначити, що в колективних роботах або монографіях 
радянських дослідників, серед яких найбільш вагомими є “Локальные войны: 
история и современность” [24]; І. Потапова “Развитие военно-морских 
флотов в послевоенный период” [25]; Б. Родіонова та Н. Новічкова 
“Крылатые ракеты в морском бою” [26] та інших висвітлюються, як правило 
загальні проблеми ролі ВМС у забезпеченні національної безпеки, несення 
бойової служби, перспективам розвитку сил і засобів, їх застосуванню тощо. 
До того, викладені у цих роботах факти подаються розрізнено без належної 
систематизації та наукового обґрунтування, досвід англо-аргентинського 
конфлікту 1982 р. в них також не аналізується. Однак, слід відзначити, що 
попри суб’єктивний характер цих праць, вони стали важливим джерелом 
фактичного 
конкретно-історичного 
матеріалу, 
який 
можна 
частково 
використати для порівняльного аналізу, з’ясування та уточнення окремих 
моментів тогочасних подій.  
Досліджуючи загальний об’єм відкритих публікацій радянського 
періоду можна констатувати, що крупних фундаментальних робіт, в яких 
англо-аргентинський конфлікт 1982 р. отримав би повний та всебічний 
військове-історичний опис, практично не було. Праці, які все ж таки 
з’являлись, нажаль, мають дуже вузьке фактологічне поле та практично не 
містять глибокого аналізу військової сторони конфлікту, висвітлюють, 
головним чином воєнно-політичні проблеми і, виходячи з ідеологічних 
міркувань, більше уваги приділяють критиці дій уряду Великобританії. 
Більш-менш аналіз воєнного мистецтва сторін в англо-аргентинському 
конфлікті 
подавався 
у 
вигляді 
наукових 
статей 
надрукованих 
у 
спеціалізованих фахових виданнях.  

Аналізуючи ці публікації можна підкреслити деякі загальні риси, що 
характерні для більшості робіт радянського періоду.  
По-перше, це фрагментарне висвітлення участі збройних сил сторін у 
бойових діях. Досліджувалися переважно окремі аспекті застосування видів 
збройних сил, родів військ, питання їх бойового забезпечення, використання 
окремих зразків зброї та техніки, інше. Подібний підхід відбувався за 
рахунок зменшення уваги дослідників до питань широкого узагальнення, 
систематизації і аналізу здобутого під час конфлікту досвіду.  
По-друге, певна вузькість джерельної бази, яка залучалася у процесі 
дослідження конфлікту. В своїх роботах автори, поперед всього, опиралися 
на матеріали відкритих закордонних видань, головним чином британської 
періодики. Тільки браком достовірних джерел можливо пояснити помилки, 
яки зустрічаються у публікаціях того періоду. Наприклад у статті капітана 1 
рангу Б. Родіонова та Н. Новічкова “Тактика действий авиации против 
кораблей” [22] наведена невірна схема розташування кораблів ВМС 
Великобританії під час ураження есмінця КРЗ “Шеффілд” 04.05.1982 р. 
Доречі, приведена авторами статті схема, яка не знаходить підтвердження в 
офіційних аргентинських та британських джерелах, зустрічається й в інших 
публікаціях радянського періоду. Суперечливими є відомості про чисельність 
і бойовий склад  угрупувань збройних сил сторін в зоні конфлікту. Особливо 
це стосується аргентинської сторони. 
По-третє, розподіл акцентів при дослідженні конфлікту на користь 
вивчення британського досвіду. В наслідок певних ідеологічних установ, 
радянські науковці були змушені з одного боку, поперед всього досліджувати 
дії збройних сил саме Великобританії, як свого вірогідного противника і 
другої за військовим потенціалом країни Заходу, а з іншого – конфлікт 
використовувався для критики Великобританії в якості країни агресора.  
Аналіз радянської історіографії англо-аргентинського конфлікту 
періоду з 1982 по 1991 рр. також висвітлив, що тема створення та 
застосування міжвидових угрупувань військ (сил) не була предметом 
окремого наукового дослідження. Незважаючи на порівняно великий 
фактологічний матеріал, зібраний у публікаціях того часу, в них практично 
не подаються відомості про чисельність, бойову організацію, задачі, форми 
та способи застосування  міжвидових угрупувань військ (сил) сторін. В свою 
чергу, відсутність досліджень саме в цьому напрямку привела до 
послаблення аналітично-дослідницького елементу того сегменту радянської 
військово-історичної науки, який займався вивченням досвіду локальних війн 
другої половини ХХ ст. в цілому, і зокрема англо-аргентинського конфлікту 
1982 р.  
З розпадом Радянського Союзу та створенням на його просторі 
незалежних держав, військових істориків було позбавлено обмежувальних 
ідеологічних кордонів та політичних замовлень. Саме в цей період 
спостерігається різке зростання інтересу широкої громадськості до вивчення 

історії, заради задоволення якого збільшився масив публікацій історичної 
спрямованості.  
В Україні у період з 1991 по 2010 рр. видана значна кількість праць з 
історії війн і воєнного мистецтва. Переважна частина з них присвячена 
локальним війнам і збройним конфліктам, які відбулися після 90-х рр. ХХ ст. 
Нажаль темі англо-аргентинського протистояння у 1982 р. у вітчизняній 
історіографії приділено істотно менше уваги.  
З певних об’єктивних причин, у перші роки незалежності інтерес 
вітчизняних науковців до вивчення англо-аргентинського конфлікту 
практично не відмічався. Можна стверджувати, що до початку ХХІ ст. 
українська історіографія Фолклендської війни тільки народжувалась, в 
публікаціях того часу ще істотно відчувався вплив радянських поглядів на 
перебіг подій, зберігалися  помилки, що були характерні для матеріалів 
часів СРСР.  
По мірі зміцнення сучасної української воєнно-історичної науки зростає 
кількість робіт, в яких так чи інакше досліджується конфлікт між Аргентиною 
та Великобританією. Але зростання об’єму історіографічного матеріалу 
проходить дуже повільно і головним чином за рахунок досліджень, що 
проводяться у військово-навчальних закладах. Загалом, об’єм вітчизняного 
історіографічного матеріалу можливо розділити на три основні групи.  
До першої групи праць відносяться дисертаційні праці в яких 
досліджуються питання розвитку воєнно-морського мистецтва у воєнних 
конфліктах другої половини ХХ ст., такі як, І. Фурмана “Розвиток воєнного 
мистецтва флотів у локальних війнах та збройних конфліктах при веденні 
самостійних дій (1967–1988 рр.)” [27]  
Друга група наукових праць представлена монографіями провідних 
українських вчених, переважна більшість з яких була застосовується якості 
підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів 
Міністерства оборони України. До таких робіт можна віднести монографії 
доктора історичних наук Ю. Бадаха “Роди сил і бойові засоби флотів 
провідних країн світу (1945–2003 pp.)” і “Флоти у локальних війнах і 
збройних конфліктах другої половини ХХ – початку ХХІ століть” [28, 29], 
підручники “Історія війн і воєнного мистецтва” [30] та “Військово-морська 
історія” [31] навчальні посібники “Воєнне мистецтво в локальних війнах 
після другої світової війни” [32] та “Приклади використання ВМС у 
локальних війнах і військових конфліктах після Другої світової війни” [33].  
До третьої групи праць відносяться наукові статті, автори яких 
торкаються теми бойових дій навколо Фолклендських островів. Це роботи 
Ю. Бадаха “Досвід створення морських угрупувань при веденні воєнних 
конфліктів” [34], “Знищення сил флоту противника в морі і базах у воєнних 
конфліктах” [35], І. Фурмана “Забезпечення морських та океанських 
перевезень в локальних війнах та збройних конфліктах (1950–1991 рр.)” та 
“Застосування морської мінної зброї в локальних війнах та збройних 
конфліктах у післявоєнний період (1950–2003 рр.)” [36, 37] та інші.  

При аналізі наведених матеріалів визначаються загальні особливості, 
що є характерними для українського історіографічного матеріалу, стосовно 
англо-аргентинського конфлікту. По-перше, це відносна нечисленність 
самого матеріалу. По-друге, у більшості публікацій конфлікт представлений 
не самостійно, а в контексті з іншими воєнними конфліктами, що відбулись у 
світі після Другої світової війні. Подібний підхід, у наслідок певного 
обмеження приведеного матеріалу по об’єму, не міг не відобразитися на 
глибіні досліджень, що проводились. Тому значна частина дуже важливих 
для вивчення тем залишилась поза увагою вітчизняних науковців. Це 
поперед всього стосується відсутності досліджень досвіду застосування 
міжвидових угрупувань військ (сил) під час воєнних дій на морі у 
Фолклендській війні. 
На 
відміну 
від 
вітчизняної, 
зарубіжна 
історіографія 
англоаргентинського конфлікту 1982 р. значно багатіша, як по кількості видань, 
так і по різноманітності викладеного в них наукового матеріалу. Завдяки 
новітнім 
технологіям 
загальнодоступними 
становляться 
закордоні 
історіографічні джерела, архівні матеріали. Стосовно англо-аргентинського 
конфлікту з’являються фундаментальні роботи російських, британських, 
американських та аргентинських дослідників. Саме в цей період знімається 
обмеження з багаття таємних документів, присвячених застосуванню 
збройної сили під час конфлікту, як у Великобританії, так і в Аргентині.  
З початку 90-х років ХХ ст. і до сьогодення, на пострадянському 
просторі лідером по кількості публікацій, присвячених англо-аргентинському 
конфлікту, є російська історична наука. Саме у Російській Федерації, яка 
спадкувала і, що не маловажно, зуміла зберегти найбільш вагомі у СРСР 
центри історичної науки, в тому числі провідні військово-історичні заклади, 
вийшло чимало друкованих матеріалів, в яких, так чи інакше, висвітлюється 
тема військового зіткнення між Аргентиною та Великобританією у Південній 
Атлантиці у 1982 р.  
В цей період публікується ряд воєнно-історичних праць, які в своєму 
роді акумулюють погляди провідних російських військових істориків на 
англо-аргентинський конфлікт. У першу чергу варто відмітити монографії 
російського воєнного історика В. Доценка “История военно-морского 
искусства. Флоты  ХХ века” в 2-х томах [38, 39] і “Флоты в локальных 
конфликтах второй половины ХХ века” [40], в якій автор не тільки вперше 
подає узагальнюючу інформацію про застосування флотів сторін у 
Фолклендській війні, але й при цьому визначає форми і способи дій сил, 
показує вплив бойового досвіду на розвиток воєнно-морського мистецтва та 
фрагментарно висвітлює тему застосування міжвидових угрупувань військ 
(сил) сторін. Важливою для дослідження є монографія А. Тараса (Д. Міллера) 
“Коммандос: 
Формирование, 
подготовка, 
выдающиеся 
операции 
спецподразделений” [41], де подаються матеріали щодо застосування 
спецпідрозділів під час англо-аргентинському конфлікті 1982 р., що сприяє 
повноті дослідження. 

Вивчення сучасних поглядів російських науковців на конфлікт 
неможливо без ознайомлення з офіційним виданням інституту воєнної історії 
міністерства оборони Російської Федерації, під загальною редакцією генералполковника А. Рукшина “Военное искусство в локальных войнах и 
вооруженных конфликтах. Вторая половина ХХ – начало ХХI века” [42], 
рецензентами якої виступили такі відомі вчені, як доктор історичних наук, 
професор В.А. Жилін, та  доктор історичних наук, професор В.А. Куліков. 
Продовжують, хоч і не в такій кількості, як у середині 80-х рр. 
минулого століття, виходити наукові статті за тематикою конфлікту. 
Розбираючи наведені матеріали, аналізуючи зміст публікацій, джерельну 
базу, яку залучали у своїй роботі дослідники, можна стверджувати що, 
незважаючи на певні позитивні зміни та рух уперед, сучасна російська 
історіографія за небагатьма винятками наслідувала саме радянський погляд 
на англо-аргентинський конфлікт 1982 р. Дійсно, публікації стали більш 
аргументованими, практично не містять ідеологічного відтинку, в них дедалі 
все більше зустрічаються посилок на закордоні джерела. Спостерігається 
стійка тенденція на посилення змістовності матеріалу досліджень, його 
інформативності та наукового обґрунтування. Але не весь спектр недоліків, 
що 
заважали 
дослідникам 
радянської 
школи 
повно 
і 
об’єктивно 
проаналізувати досвід англо-аргентинського конфлікту 1982 р., вдалось 
подолати. Брак уваги до аргентинських джерел, однобічне вивчення досвіду 
тільки однієї зі сторін, що брали участь у конфлікті, продовжують стійко 
домінувати при проведенні досліджень. 
Так професор В. Жуматій, у своїх публікаціях [43, 44], стосовно 
застосування військово-морських сил під час конфлікту, практично не 
висвітлюють дії збройних сил Аргентини. Крім того, поза увагою дослідників 
залишилися питання сумісних дій видів збройних сил в ході боротьбі на морі. 
В наведених роботах практично не досліджується перший період конфлікту, 
в ході якого командування аргентинських збройних сил створило та активно 
використовувало на театрі воєнних дій два об’єднаних міжвидових 
угрупування військ (сил). Крім того, автори допускаються численні помилки 
та неточності стосовно чисельності, оперативної організації сил, що 
прийняли участь у боротьбі на морі, їх бойових задач, характеру дій тощо. 
Будучи використані в якості основних джерел, при написані більш пізніших 
праць, подібні роботи привели до розповсюдження помилок далі по 
історіографічному матеріалу. Ілюстрацією вказаного, може служити приклад 
російської воєнної енциклопедії. Посилаючись на публікацію В. Жуматія 
[43], автори статті “Англо-аргентинский военный конфликт 1982” [45] 
приводять дуже суперечливі відомості стосовно характеристик угрупувань 
противників, форм та способів збройної боротьбі на морі тощо.  
Дедалі спостерігається збереження стійкої тенденції зосереджуватися 
на висвітлені переважно досвіду застосування військово-морських сил у 
конфлікті. Саме вплив традиційних поглядів на англо-аргентинський 
конфлікт 1982 р., як конфлікт у яком головну роль грали виключно 

військово-морські сили, обумовив відсутність досліджень з бойового 
застосування міжвидових угрупувань військ (сил) у боротьбі на морі. І, якщо 
згадування подібних угрупувань збройних сил Великобританії та Аргентини 
все ж таки міститься в деяких публікаціях, то глибокий і всебічний аналіз 
завдань, які вирішували міжвидові угрупування, дослідження їх бойового 
складу та умов формування, форм і способів бойової діяльності і вплив на її 
результат різноманітних чинників у сучасної російської історіографії 
відсутній. 
З іншого боку, на період з кінця ХХ століття і початок ХХI століття 
прийшлось 
декілька 
війн 
у 
зоні 
Перської 
затоки, 
на 
Балканах, 
внутрішньодержавні конфлікти у Росії. Будучі ближче до сучасних істориків, 
як за часом, так і за географією, ці війні і конфлікти в певній ступені 
відвернули увагу дослідників на деякий час від англо-аргентинського 
конфлікту. Яскравим прикладом останнього може служити підручник для 
вищих військово-навчальних закладів Міністерства оборони Російської 
Федерації 
“Военная 
история”, 
розробленого 
авторським 
колективом 
Інституту військової історії Міністерства оборони Російської Федерації в 
2006 р. [46], у якому тема Фолклендської війни 1982 р. не згадується взагалі.  
Аналіз 
російської 
історіографії 
англо-аргентинського 
конфлікту 
висвітлив певні особливості у порівняні з радянською, зокрема: зменшення 
об’єму публікацій; збільшення кількість фундаментальних робіт, в яких 
Фолклендська війна розглядається в одному ряду з іншими локальними 
війнами і конфліктами; звільнення наукових робіт від ідеологічних догм. 
Однак, кардинального поглиблення та розширення фактологічного поля, яке 
б змогло привести до змін в аналізі воєнних подій, їх критичного 
переосмислення так і не сталося.  
Щодо західної історичної науки (Великобританія, Аргентина, США), то 
майже відразу після закінчення бойових дій у Південній Атлантиці, тема 
конфлікту почала активно вивчатися. Варто відмітити, що з роками інтерес 
західних 
науковців 
до 
подій 
навколо 
Фолклендських 
островів 
не 
зменшується, кожен рік історична наука збагачується новим публікаціями, 
регулярно проводяться наукові конференції, кругли столи, семінари.  
Загалом весь масив наукових матеріалів по конфлікту, що були 
опубліковані в період з кінця 1982 по 2010 рр., можливо поділити на чотири 
основних групи. Перша, це дисертаційні дослідження, тема яких як правіло 
стосується окремих аспектів збройної боротьбі у ході конфлікту. Друга, 
воєнно-історичні колективні, або монографічні праці узагальнюючого та 
аналітичного характеру, в рамках яких розглядається досить широке коло 
питань пов’язаних з подіями 1982 р. у Південній Атлантиці. Третя група 
охоплює матеріали наукових конференцій, семінарів, круглих столів, метою 
яких було вивчення досвіду саме англо-аргентинського конфлікту. Четверта, 
до речі вона є найбільш чисельною, це наукові статті, опубліковані у 
спеціалізованих фахових виданнях.  

Слід зазначити, що проблема застосування міжвидових угрупувань 
військ (сил) Великобританії та Аргентини у боротьбі на морі, під час 
збройного конфлікту між цими країнами у 1982 р., ще не була предметом 
дисертаційних досліджень. При тому, західні науковці у своїх роботах досить 
часто звертаються саме до “фолклендської” теми. В одних роботах вивчення 
бойових дій у Південній Атлантиці здійснюється поряд з іншими воєнними 
конфліктами кінця ХХ – початку ХХІ ст., друга група робіт присвячена 
виключно самому конфлікту.  
Монографічні або колективні воєнно-історичні праці на тему 
Фолклендської війні з’являються вже у 1982 р. Об’єднані головною 
тематикою – конфліктом між Великобританією та Аргентиною – вони 
охоплюють дуже широке коло питань пов’язаних з бойовими діям у 
Південній Атлантиці. Роботи західних науковців значно інформативніше від 
радянських, російських та вітчизняних дослідників висвітлюють бойові дії 
під час англо-аргентинського конфлікту. Однак слід зауважити, що у цих 
працях нерідко зустрічається певна суб’єктивність у трактуванні окремих 
сюжетів і характеру бойових дій, особливого акцентування, в залежність від 
національної приналежності автора, на діях збройних сил тільки одного з 
противників. Відсутність об’єктивності у висвітленні теми застосування 
об’єднаних міжвидових угруповань військ (сил) у боротьбі на морі під час 
англо-аргентинського 
конфлікту, 
призвела 
до 
деяких 
суттєвих 
суперечностей. Так, у значній частини аргентинських досліджень, якщо не у 
більшості з них, угрупування збройних сил Великобританії на театрі воєнних 
дій, що було залучено до боротьбі на морі, обмежується тільки оперативним 
з’єднанням ВМС. Публікаціям британських авторів бракує глибокого аналізу 
питань, пов’язаних з організацією взаємодії сил противника при ведені 
бойових дій. Дослідники або розглядають питання стосовно оперативної 
побудови угрупувань збройних сил Аргентини, структури командування, 
застосування міжвидових угрупувань військ (сил) противника у боротьбі на 
морі недостатньо повно, або взагалі не торкаються цієї теми, як, наприклад, 
С.  Вудворд [47].  
Варто 
наголосити, 
що 
на 
базі 
провідних 
наукових 
закладів 
Великобританії, Аргентини та США, в яких проводяться дослідження 
досвіду воєнних конфліктів, майже регулярно відбуваються різноманітні 
наукові конференції, семінари, кругли столі, що присвячені тематиці 
Фолкленської війні загалом, та питанням застосування збройної сили в цьому 
конфлікті в частковості. Але аналіз підсумкових матеріалів цих наукових 
заходів, оприлюднених у вигляді збірників наукових праць, лекцій, 
доповідей, 
стенограм 
виступів, 
за 
темою 
нашого 
дисертаційного 
дослідження, дозволяє зробити висновок про  відносно низькій рівень 
опрацювання питання, щодо застосування міжвидових угрупувань військ 
(сил) у боротьбі на морі під час конфлікту.  
Аналізуючи західну історіографію англо-аргентинського конфлікту 
варто зазначити наступне: маючі, з одного боку, можливість безпосередньо 

користуватися архівними фондами, спілкуватися з учасниками подій, 
використовувати в своєї роботі нормативні матеріали, що є характерними для 
країн – учасників конфлікту, а з другого боку, вільні від ідеологічних 
обмежень, західні дослідники значно інформативніше від радянських і навіть 
пострадянських авторів висвітлюють тему Фолклендської війни 1982 р. Крім 
цього, в наслідок низки об’єктивних причин, дослідники, насамперед 
аргентинські, британські, та північно-американські, відводять конфлікту 
набагато серйознішу роль в історичному процесі. Також, західним фахівцям, 
в більшій  ступені ніж їх радянським та російським колегам, вдалося 
уникнути певного переоцінювання впливу одного з видів збройних сил на 
кінцевий результат збройного протистояння між Великобританією та 
Аргентиною у 1982 р. Між тим, слід зазначити, що і у західній історіографії 
тема застосування міжвидових угрупувань військ (сил) під час воєнних дій на 
морі в англо-аргентинському збройному конфлікті, залишається мало 
вивченою і висвітлюється лише фрагментарно.  
Таким чином, на підставі аналізу вітчизняної та закордонної 
історіографії англо-аргентинського збройного конфлікту 1982 р. можна 
зробити висновок, що тема створення та застосування міжвидових 
угрупувань військ (сил) під час Фолклендської війни не була предметом 
окремого воєнно-історичного дослідження, вона не розкрита та потребує 
детального вивчення. Дотепер немає жодної узагальнюючої праці, яка б 
містила науковий аналіз даної проблематики.  
Стосовно наукових напрацювань попередників, доцільно підкреслити, 
що вони, в своїй більшості, розкривають лише окремі аспекти застосування 
збройної сили у ході боротьбі на морі під час англо-аргентинського 
збройного конфлікту, зупиняючись або на воєнно-політичних питаннях, або 
на дослідженні тільки досвіду застосування окремих видів збройних сил, 
родів військ (сил), зразків озброєння та військової техніки. Відомості щодо 
створення та застосування на морському театрі воєнних дій міжвидових 
угруповань військ (сил) розпорошена по чисельним джерелам, що обумовлює 
необхідність її опрацювання, узагальнення та наукового грунтовного аналізу.  
 
ЛІТЕРАТУРА 
 
1. Александров 
А., 
Гречин 
С. 
Фолкленды. 
Рецидив 
Британского 
колониализма // Зарубежное военное обозрение. – 1982. – № 10. – С. 7-14. 
2. Дольников Г. Развитие тактики авиации в локальных войнах // Военноисторический журнал. – 1983. – № 12. – С. 34-41. 
3. Доценко В. Морская блокада в локальных войнах // Морской сборник. – 
1987. – № 12. – С. 17-21. 
4. Калинин А., Морозов Г. Эволюция способов уничтожения сил флота в 
пунктах базирования  //  Морской сборник. – 1988. – № 6. –  С. 24-27. 
5. Капитанец И. Военно-морской флот в послевоенные десятилетия // 
Морской сборник. – 1994. – № 2. – С. 44-47.